КАМІН (COME IN)

Колись давно в Станіславові не було ні газу, ні електрики, старі люди взагалі казали, що тоді нічого не було. Посеред того всього нічого був Майстер. Він такий був майстер, що міг і на городі робити, і хату будувати, і коні мав і фіру. Був страшне ґазда і добрий до роботи.

Раз до Майстра прийшли гості. Кажуть: “Бачив, яку ми ратушу збудували високу? Хотіли би ми там дзиґарок на горі зробити, аби люди знали годину. Годинник”, — кажуть, — “є. Але нема кому шестерні крутити. Ми з хлопцями самі крутимо, але то жінка, діти, господарка... Нема як то цілий час крутити. Може би ти шось придумав, аби воно саме крутилося?”

Майстер подумав і каже: “Фіру дров раз в тиждень до мене привозьте і буде крутитись скільки треба”. Хлопці порадились і згодилися.

А той Майстер був ше трошки коваль попри то все. Та й накував цілу купу якихось труб і шестерень. Так багато того було, що люди казали: “певно хлоп звар’ював”. А він потім то докупи скрутив, тросами понатягав і закликав до себе хлопців. Каже: “Бери, Іване, в той бак над каміном лий десять відер води. А ти, Остапе, пали вогонь”. Хлопці то все швидко поробили і пішло-поїхало. Труби зашипіли, шестерні закрутилися і так аж до самої ратуші. Годинник вдарив третю годину і всі почали плескати в долоні і тішитися як діти.

А Майсер ше мав трохи клепку до підприємництва і скоренько зрозумів, що той вогонь в нього в каміні можна ще якось використати. Пішов на базар, накупив сім мішків борошна і пару відер сиру. Приніс то до хати і скомандував жінці: “Тепер будеш ліпити вареники кожен день”. На вареники тоді казали “пироги”. Та й ходили до них люди їсти пироги, бо кращих ніхто не міг зробити і ціну просили невелику.

Від того часу в нашій хаті горить камін і крутить паром годинник на ратуші, а попри то варяться найліпші пироги.

Ще якось той Майстер був в Англії і, як приїхав, написав на дверях собі “Come in”, але то вже інша історія...